Черговий звіт некомерційної правозахисної організації Safeguard Defenders

Stuttgarter Zeitung, Tagesschau Німеччина

Китай був і залишається ключовою країною, здатною здійснювати впливи на геополітичних гравців у всіх регіонах світу. Отримавши підтвердження повноважень на посаді керівника Комуністичної партії КНР та китайської держави, Сі Цзіньпін енергійно розпочав втілення у життя концепції «єдиного Китаю», який має встановити домінування у всіх регіонах світу та стати гегемоном над іншими, все ще впливовими державами-суб’єктами міжнародних відносин. Більш дрібні та менш впливові країни, що зустрічаються Китаю на цьому шляху, він просто поглинає, банально купуючи їх керівників та лідерів, створюючи економічні та політичні залежності, розбудовуючи власну та привласнюючи орендовану інфраструктуру країн, що не спроможні розрахуватися за інвестиційні внески Пекіна.

Стратегічна ініціатива Китаю «Пояс і шлях» останнім часом зазнала впливів через розв’язану москвою агресивну загарбницьку війну проти України. З огляду на війну в Україні, ставлення європейських країн-економічних партнерів Китаю, що є основними ринками збуту для китайської продукції, змінилося як до росії, так і до країн, що її підтримують. Пекін вимушений реагувати на загрозливу для його економіки ситуацію, пов’язану з міжнародним економічним ембарго проти росії та країн, що перебувають в орбіті її геополітичних впливів. Існують підстави вважати, що Китай, зважаючи на останні повідомлення з Пекіна, зробив свій вибір та надалі буде стримано ставитися до подальших взаємовідносин з москвою. Характерною ознакою того, що Китай змінює не тільки риторику стосовно росії, але вживає конкретних дій у міжнародних відносинах, стало промовисте голосування за резолюцію ООН, що засуджує росію як країну-агресора та ініціатора війни в Україні. Чи не вперше росія опинилася перед фактом, що її традиційний союзник в ООН змінив свої пріоритети та долучився до абсолютної більшості країн світу, що засуджують російську агресію проти України.

Лідер Китаю Сі Цзіньпін.
Фото: Stuttgarter Zeitung, dpa

Але говорити про остаточний і раптовий перехід Китаю на бік демократичних сил світу неправильно. Країна була і залишається осередком недемократичних принципів правління автократа Сі, який за будь-яких підозр щодо нелояльності до власного режиму, застосовує жорсткі методи придушення, до фізичного усунення включно. Питання дискримінації та тотального порушення прав людини щодо мусульманської меншини уйгурів у провінції Сіньцзян — лише один яскравий приклад тоталітарного стилю правління керівництва Китаю. Президент Сі утримує у фізичній ізоляції та фактично винищує уйгурів, аргументуючи тим, що влада країни вимушена боротися із загрозою проникнення до внутрішніх регіонів Китаю терористичної організації «Ісламська держава», насамперед із сусіднього Афганістану.

Насправді така загроза існує, але для керівництва Китаю більш важливим є утримання в у покорі уйгурів, як потенційного джерела незгодних з курсом правителя Китаю, та знищення навіть паростків демократії. Запровадження геноциду уйгурів та практики функціонування так званих таборів перевиховання, в яких у нелюдських умовах утримуються та жорстоко експлуатуються уйгури, знайшло повторення і втілення у таборах полонених, що влаштовують на окупованих територіях України російські загарбники.

Китайська поліція розганяє акцію протесту уйгурів.
Фото: Getty Images

Саме до таких обставин привертають увагу засоби масової інформації, висвітлюючи черговий звіт правозахисної організації Safeguard Defenders. Німецькі видання Stuttgarter Zeitung, Tagesschau та інші впливові агенції надрукували редакційні статті, в яких висвітлюється ситуація навколо перешкоджання вільному пересуванню громадян у Китаї, блокування їх виїзду з країни, протидії діяльності вільних засобів масової інформації тощо. Така увага до недемократичних рис внутрішньої політики Китаю привертає увагу, зокрема через вірогідні перспективи співробітництва з Китаєм європейських країн, де подібне відношення до власних громадян та меншин є неприйнятним.

У звіті правозахисної організації Safeguard Defenders, опублікованому 2 травня ц. р., йдеться про те, що у своєму прагненні забезпечити тотальний державний контроль, Китай за останні роки блокує все більшу кількість людей, які намагаються залишити країну. Відтоді як президент Сі Цзіньпін вступив на посаду у 2012 році, керівництво у Пекіні розширило і все частіше використовувало юридичні засоби для заборон на поїздки, «іноді без законної підстави».

Згідно зі звітом правозахисної організації, від 2018 року Пекін ухвалив п’ять нових законів, які розширили перелік підстав для заборони на виїзд загалом до п’ятнадцяти. У період з 2016 до 2020 року кількість положень, в яких у юридичній базі даних Верховного суду Китаю згадуються підстави для заборони на виїзд з Китаю, зросла у вісім разів, йдеться у звіті Safeguard Defenders.

Safeguard Defenders критикує керівництво Китаю за часте використання заборони на виїзд за кордон громадянам Китаю та іноземцям.
За останні чотири роки кількість відмов у виїзді за кордон зросла у вісім разів.
Ілюстративне фото: Imago Stock&People

Про існування заборони на виїзд часто стає відомим лише на кордоні

Дислокована в Іспанії неурядова організація розкритикувала використання Комуністичною партією Китаю заборон на поїздки як одного із багатьох засобів «посилення контролю над усіма аспектами життя людей». До того ж багато хто «не знає про заборону на в’їзд, поки не опиниться на кордоні і не спробує залишити країну».

Місцеві регламентуючі акти, що регулюють застосування цих положень, є «розпливчастими, неоднозначними, надмірно ускладненими та такими, що можуть мати багато сфер застосування». Часто проти таких заборон «неможливо» вжити правових заходів. За повідомленням громадської правозахисної організації, через відсутність офіційних даних важко визначити, скільки людей постраждали від заборон на виїзд з Китаю. Але за її оцінками, мова йде про десятки тисяч громадян.

Китай затримує також іноземців

За останні роки десяткам іноземців також було заборонено виїхати з Китаю, включаючи юристів, журналістів і бізнесменів. Згідно з даними 2022 року, які цитує Safeguard Defenders, у період з 1995 до 2019 року 128 заборон на виїзд були оголошені іноземцям, у тому числі 29 громадянам США та 44 канадцям.

Минулого тижня міжнародні бізнес-асоціації висловили стурбованість через оголошені зміни до закону Китаю про контррозвідку. У цьому контексті вони попередили про підвищений ризик необґрунтованих заборон на виїзд. У Торгово-промисловій палаті США заявили, що додаткова перевірка компаній «різко збільшує невизначеність і ризики ведення бізнесу в Китаї».

Зростання напруженості навколо міжнародної, зокрема економічної політики Китаю вже знайшли відображення у заявах німецьких політиків на федеральному і на земельному рівнях. Так, міністр фінансів федеральної землі Баден-Вюртемберг Даніал Баяз (Danyal Bayaz) закликав економіку Німеччини до зміни курсу стосовно Китаю.

Міністр фінансів федеральної землі Баден-Вюртемберг Даніал Баяз.
Фото: dpa/Marijan Murat

Наразі так звана світлофорна коаліція у федеральному уряді Німеччини вагається щодо майбутнього політичного курсу країни стосовно Китаю. Міністр фінансів землі Баден-Вюртемберг Даніал Баяз (партія « Союз 90/Зелені») попереджає німецькі компанії, які активно залучені до китайського ринку, щоб у разі виникнення кризи вони враховували те, що Китай їх «викине» з країни.

Даніал Баяз закликав німецькі компанії негайно вжити заходів для того, щоби мінімізувати свою залежність від Китаю. В інтерв’ю для Deutsche Presse Agentur (dpa) він заявив, що геополітична зміна мислення у зовнішній політиці Німеччини, проголошена федеральним канцлером Олафом Шольцом, вимагає також ґрунтовного переосмислення відносин з Китаєм.

* * * * *

Німецькі урядові та бізнес-кола усвідомлюють важливість і неоднозначність моменту у побудові нових відносин з Китаєм, як з принципово новою геополітичною фігурою у світовому устрої. Очевидно, що такі нові відносини повинні виключати вороже ставлення до Китаю, але також містити і забезпечення умов його стримування та запобігання надмірній активності Пекіна на внутрішньо європейських ринках.

Для України також є привід задуматися, як будувати відносини зі своїми стратегічними партнерами, один з яких є непримиренним противником іншого. США і Китай можуть бути одностайні з якихось ситуативних питань, що не зачіпають засад їх державної політики і принципів стратегічного домінування. Але з принципових питань вони залишаються антиподами, які жорстко вирішують долю не лише своїх країн, але й їх геополітичних сателітів.

Тому, коли йдеться про позитивну роль Китаю у припиненні війни на території України, доцільно розуміти, що Китай нічого не робить безкоштовно. Розплатою за сприяння у виведенні російських військ чи підписання певних документів, що фіксують встановлення миру на території України, може стати відкрита чи прихована економічна експансія Китаю в Україну. Оскільки Китай вже інвестував значні ресурси у підсанкційні рф та білорусь задля просування на західні ринки, зокрема в Європу, стратегічної ініціативи «Пояс і шлях», логічним новим економічним та діловим партнером Китаю може стати Україна.

Відома зацікавленість Китаю щодо отримання контролю над стратегічними морськими портами України, ключовими промисловими підприємствами та науковими центрами, що впливають на обороноздатність України та перебувають у сфері забезпечення національної безпеки України. Керівництву України необхідно зберегти баланс між доцільними компромісами задля перемоги у війні та необхідністю забезпечення національних інтересів, не допустити втрати контролю над ключовими галузями народного господарства, промисловістю, науки і техніки, оборонного комплексу тощо.

Підготував Сергій Польовик